Інсульт — гостре порушення мозкового кровообігу різної локалізації, що викликає морфологічні порушення в тканинах мозку й зміни функцій центральної нервової системи. Розрізняють геморагічний та ішемічний інсульти.
У вогнищі ураження нервові клітини і їх елементи позбавляються живлення, стискуються крововиливом, гинуть або функція їх різко порушується.
Види інсульту
Геморагічний інсульт супроводжується крововиливом у мозок.
Ішемічний інсульт виникає при закупорці судин тромбом або емболом. У результаті ішемії (недокрів’я) відбувається розм’якшення мозкової тканини— інфаркт мозку.
Головні причини інсульту — гіпертонічна хвороба й атеросклероз судин головного мозку, хронічний нефрит, захворювання надниркових залоз, хвороби крові. До факторів ризику розвитку інсульту належать:
- генетична схильність;
- цукровий діабет;
- ожиріння;
- недостатня фізична активність;
- паління;
- вік;
- індивідуальні особливості режиму життя й харчування;
- повторні стреси й тривале нервово-психічне перенапруження.
За наявності трьох і більше несприятливих факторів схильність до інсульту збільшується.
Геморагічний інсульт починається раптово, звичайно вдень, у період активної діяльності, частіше на фоні високого рівня артеріального тиску. Характерна риса геморагічного інсульту — наявність загально-мозкових симптомів (головний біль, розлад свідомості, блювання, гикавка, бради- або тахікардія). Характерними є втрата свідомості, судороги, автоматична жестикуляція й вегетативні розлади, зниження, а потім підвищення температури тіла, пітливість, похолодання кінцівок, порушення дихання. Осередкові симптоми: залежать від локалізації крововиливу (рухові порушення по гемітипу, розлад чутливості, афазія).
Ішемічний інсульт (інфаркт мозку) розвивається в результаті гострої недостатності мозкового кровообігу внаслідок стенозу, тромбозу, емболії й спазму мозкових судин. Інсульт розвивається поступово, частіше вночі або вранці після сну. Провокуючими факторами можуть бути психічна травма, фізичне навантаження, вживання алкоголю. Свідомість ясна, відмічається невелике оглушення, дезорієнтування. Обличчя хворого бліде, зіниці звужені, артеріальний тиск у нормі або знижений. Характерна риса ішемічного інсульту – перевага осередкових симптомів над загальномозковими. З’являються геміплегії з боку, протилежного осередку, що пояснюється перехрещенням пірамідних шляхів на межі довгастого і спинного мозку, з боку осередку – центральний парез лицьового, під’язикового нервів, порушення чутливості, афазія.
Лікувальний масаж після інсульту
В фізичній реабілітації хворих з порушенням мозкового кровообігу В.М. Максимова і Т.Г. Ананьєва (1995) виділяють 3 періоди: ранній відновний (до 3 місяців), пізній відновний (до 1 року) та період залишкових порушень рухових функцій (після 1 року). Найбільш відповідальним з них є ранній відновний період, коли хворому послідовно призначають суворий ліжковий, роз¬ширений ліжковий, палатний та вільний рухові режими. Тривалість кожного з них залежить від стану хворого і ступеня порушень рухових функцій: чим вони більш виражені, тим повільніше розширюють режим. Кожний період вимагає диференційованої методики масажу, тому повинен проводитися висококваліфікованим досвідченим спеціалістом з масажу.
Завдання масажу: попередити ускладнення, зумовлені вимушеним тривалим перебуванням хворого у ліжку, знизити рефлекторну збудливість спастичних м’язів, послабити м’язові контрактури, активувати розтягнені атрофовані м’язи, сприяти відновленню рухових функцій та трофічних порушень, зменшити синкінезії, покращити координацію рухів.
Показання до призначення масажу. При відсутності коматозного стану та наростання неврологічної симптоматики, при стабілізації стану хворого на думку більшості авторів, масаж призначають з початку чи середини другого тижня. У кожному окремому випадку терміни призначення масажу вирішуються індивідуально.
Протипоказання до призначення масажу. Крім загальних протипоказань, ще є такі: коматозний стан, прогресування захворювання, наростання неврологічної симптоматики, в першу чергу – геміпарезу, головний біль, біль в ділянці серця.
План масажу після інсульту
Починають з масажу здорових кінцівок, потім в процедуру включають масаж паретичних кінцівок. Для відновлення функції верхніх кінцівок масажу підлягають також паравертебральні зони D6 -D 1, С 7-С3, хребців, надлопаткові, дельтоподібні, підключичні ділянки, задня та бічні поверхні шиї. Для відновлення функції нижніх кінцівок – паравертебральні зони S5- S1, L 5 -L1, D12 -D 6 хребців, поперекові, крижова, сідничні ділянки. За показаннями проводять масаж голови, грудної клітки, живота.
Методика масажу після інсульту
Під час суворого ліжкового режиму масаж хворому не показаний. Використовують медикаментозну терапію та лікування положенням. При пірамідних геміплегіях хворого укладають в положення, протилежне позі Верніке-Манна. Лікування положенням починають з перших днів і продовжують у всі його періоди. Його краще призначити після масажу.
Перші процедури масажу призначаються переважно з профілактичною метою: для попередження утворення пролежнів, гіпостатичної пневмонії, порушення функції кишечника. Проводять легке погладжування ділянки спини, сідниць у положенні хворого на здоровому боці (5-7 хв). У міру стабілізації стану хворого розширюють ділянку масажу. З 3-4 процедури доповнюють обережним погладжуванням та ніжним розтиранням здорових кінцівок у положенні хворого на спині. Починають з проксимальних відділів нижніх кінцівок, де рефлекторна м’язова збудливість менш виражена. Критерії адекватності масажу на етапах лікування – відсутність підсилення м’язового тонусу та появи синкінезій.
З 5-6 процедури приступають до масажу паретичних кінцівок. Перед масажем необхідно добитися максимального розслаблення спастичних м’язів шляхом використання спеціальних вправ та прийомів. Хворого вчать розслабляти спочатку м’язи здорової кінцівки, починають з дистальних відділів. Після цього переходять до розслаблення м’язів хворої кінцівки. Для розслаблення м’язів верхньої кінцівки масажист однією рукою підтримує знизу лікоть хворого, а іншою бере його за кисть, обережно повільно піднімає і опускає її, проводячи легкі струшуючі рухи. Для розслаблення м’язів нижньої кінцівки підтримують стопу і так само повільно, струшуючими рухами піднімають та опускають її, розкачують в боки. Зниженню тонусу м’язів сприяють пасивні рухи. А.Ф. Вербов (1966) указує, що вправи з активним розслабленням м’язових контрактур необхідно починати з дистальних ділянок кінцівки, а пасивні рухи для розтягування цих м’язів краще починати з проксимальних. Пасивні вправи мають не тільки механічний вплив, розтягуючи спастично скорочені м’язи, але і ведуть до зниження їх рефлекторної збудливості.
Масаж паретичної кінцівки повинен бути щадним та диференційованим: м’язи, у яких тонус підвищений, масажують м’якими поглажуваннями та ніж-ним розтиранням у повільному темпі. Розтягнуті м’язи масажують цими ж прийомами, лише дещо інтенсивніше. Масаж починають з нижньої кінцівки, де рефлекторна нервово-м’язова збудливість менш виражена, ніж на верхній кінцівці. При цьому рекомендують проводити масаж за типом відсмоктувального масажу, а саме: в першу чергу масажують стегно, включаючи сідничну ділянку, потім гомілку та стопу. Такої ж послідовності необхідно дотримуватися при масажі верхньої кінцівки. Надалі при задовільній реакції хворого на масаж в процедуру включають ніжне розминання: не зміщуючи м’язи, використовують прийоми валяння, стискання, натискування. Починають з розминання розтягнутих, а потім – спастичних м’язів. З вібраційних прийомів проводять лише безпе-рервну вібрацію.
З 7-9 процедури включають масаж спини, поперекового відділу хребта, сідниць у положенні хворого на здоровому боці. Використовують погладжування, розтирання і ніжне розминання м’язів спини та сідниць. Поступово включають масаж ділянки грудей, проводять дихальні вправи.
Коли хворому за станом здоров’я можна буде повертатися на живіт, проводять масаж паравертебральних зон спинномозкових сегментів D6 -D 1, С 7-С3, для відновлення функції верхніх кінцівок та S5- S1, L 5 -L1, D12 -D 6 для відновлення функції нижніх кінцівок.
У пізній відновний період та період залишкових порушень рухових функцій масажують відповідні паравертебральні зони, нижні кінцівки (включаючи тазовий) і верхні кінцівки (включаючи грудний пояс). При масажі паретичних кінцівок їх згинальні та розгинальні поверхні масажують диференційовано.
Масаж паретичної верхньої кінцівки. Відсмоктувальний масаж усієї кінцівки, починаючи від плеча:
- поверхневе та глибоке, площинне та обхоплююче погладжування,
- поздовжнє розтирання обома руками плеча, потім передпліччя та кисті в напрямку до найближчих лімфатичних вузлів.
Диференційований масаж верхньої кінцівки починають від пальців. Поперечне погладжування тильної та долонної поверхонь пальців, щипцеподібне в поздовжньому напрямку – бічних. Циркулярне погладжування, легке циркулярне та спіралепо-дібне розтирання пальцями по колу міжфалангових та п’ястково-фалангових суглобів. Масаж пальців закінчують пасивними рухами в кожному суглобі.
Масаж п’ястка: поздовжнє погладжування пальцями, гребенеподібне погладжування; спіралеподібне розтирання пальцями та гребенеподібне розтирання; щипцеподібне розминання м’язів підвищення великого пальця та мізинця, гребенеподібне розминання долонної поверхні, розминання зміщенням міжкісткових м’язів. Безперервна лабільна та стабільна вібрація. Масаж долонної поверхні повинен бути більш щадним, тильної – дещо енергійнішим.
Масаж променево-зап’ясткового суглоба: обхоплююче погладжування, спі-ралеподібне, кіль¬цеве розтирання в положенні згинання, розгинання, приведе-ння, відведення кисті. Пасивні рухи в суглобі.
Масаж передпліччя та плеча. Окремо проводять масаж їх передніх та задніх відділів. Масаж передньої поверхні виконують за послаблюючою методикою:
- площинне та обхоплююче погладжування;
- спіралеподібне розтирання пальцями чи опорною частиною кисті;
- ніжне поздовжнє розминання, розминання зміщенням, натискуванням;
- лабільна вібрація за ходом нервово-судинних пучків, пот-рушування м’язів.
Масаж задньої поверхні передпліччя та плеча проводять дещо інтенсивніше: розминання доповнюють поперечним розминанням м’язів-розгиначів, виконують ніжне поколочування пальцями за ходом м’язових волокон. Особливу увагу приділяють масажу сухожилків та місць прикріплення м’язів.
Масаж дельтоподібного м’яза. При геміплегіях він звичайно розтягнутий і атрофований. Погладжування площинне і обхоплююче, поверхневе і глибоке. Спіралеподібне розтирання пальцями та опорною частиною кисті. Поздовжнє розминання окремо передньої, середньої та задньої груп м’язових волокон, поперечне розминання усього м’яза. Лабільна вібрація, поколочування пальцями, пунктування.
Масаж плечового суглоба проводять спіралеподібним роз-ти¬ранням пальцями та штрихуванням. Для кращого доступу до його передньої поверхні рука хворого заводиться за спину, до задньої – кисть хворого розміщується на протилежному плечі.
Для попередження привідної контрактури проводять послаблюючий масаж м’язів, які приводять плече. Це в першу чергу великий грудний м’яз, найширший м’яз спини, великий та малий круглий, підлопатковий м’язи. Погладжування у напрямку до пахвових лімфатичних вузлів, спіралеподібне розтирання пальцями та опорною частиною кисті, ніжне розминання натискуванням пальцями чи опорною частиню кисті на всьому протязі м’яза. Місця початку та прикріплення м’язів масажують ніжно виконаними прийомами спіралеподібного розтирання та штрихування. Пасивні рухи в плечовому суглобі проводять у всіх напрямках. Необхідно слідкувати, щоб амплітуда рухів не перевищувала фізіологічно допустимі об’єми рухів у суглобі.
Масаж паретичної нижньої кінцівки. Нижню кінцівку масажують за тими ж пинципами, що і верхню. На початку проводять відсмоктувальний масаж усієї кінцівки, починаючи від стегна: поверхневе і глибоке площинне та обхоплююче погладжування, поздовжнє розтирання обома руками стегна, потім – гомілки та стопи в напрямку до найближчих лімфатичних вузлів. Диференційований масаж нижньої кінцівки починають від пальців. Спастично скорочені м’язи масажують ніжними прийомами погладжування, розтирання, розминання, безперервної лабільної вібрації, потрушування. Паретичні м’язи-антагоністи масажують тими ж прийомами, лише дещо інтенсивніше, доповнюючи поперечним розминанням, ніжним поколочуванням. Прийоми рубання та поплескування не показані.
Після масажу кожного суглоба проводять пасивні вправи. Необхідно слідкувати за активною участю хворого у їх виконанні.
Тривалість процедури масажу повинна збільшуватись поступово: спочатку – 5-10 хв, потім її доводять до 15-20 хв. Якщо призначають масаж верхніх та нижніх кінцівок, то одного дня проводять масаж верхніх, другого – нижніх кінцівок з їх паравертебральними та рефлексоген¬ними зонами. Курс лікування – не менше 25-30 процедур. Масаж необхідно використовувати тривалий час і з перервами між курсами лікування не менше 10-12 днів. Лікувальна фізкультура використовується без перерв.
