Що таке ДЦП?

Формування рухових функцій у людини являє собою складний процес, де на зміну одним формам руху приходять інші, більш цілеспрямовані та досконалі. Проте під час внутрішньоутробного розвитку, в момент пологів, у період новонародженості під впливом найрізноманітніших причин (інфекції, травми, інтоксикації та ін.) порушуються складні взаємовідношення, що здійснюються в процесі дозрівання нервових структур. Природний хід формування рухових функцій при цьому змінюється, виникають різні патологічні прояви, що призводять до розвитку дитячого церебрального паралічу (ДЦП). Основу захворювання складають рухові розлади у вигляді парезів та паралічів, дистонічних проявів та гіперкінезів, що нерідко супроводжуються порушенням психіки, мови.

Залежно від проявів тих чи інших рухових розладів розрізняють різні форми ДЦП. Найчастіше зустрічається диплегічна форма, для якої характерна симетричність ураження, страждають переважно ноги і, меншою мірою, руки. Відзнається різке підвищення м’язового тонусу, особливо у згиначах та привідних м’язах нижніх кінцівок, що призводить розвитку контрактур. Ця форма відома під назвою хвороби Літтла.

Геміплегічна форма проявляється порушенням рухів у руці та, меншою мірою, в нозі на боці, протилежному ураженій півкулі. При активних рухах, наприклад під час ходи, у них виникають різні синкінезії – рука напружується і відхиляється вбік, м’язи тулуба напружуються. При “подвійній геміплегії” (спастичному тетрапарезі) з однаково вираженими змінами на верхніх та нижніх кінцівках часто виникає порушення інтелекту. Мозочкова форма супроводжується пору¬шенням координації в поєднанні з помірно вираженими спастичними паралічами.

Роль масажу при лікуванні ДЦП.

Частота захворювання – 1,7-2 випадки на 1000 народжених. Важлива роль у лікуванні ДЦП відводиться лікувальній фізкультурі та масажу, які повинні проводитись під керівництвом досвідчених спеціалістів. Лікування потрібно розпочинати по можливості в більш ранні терміни, бо мозок дитини має великі компенсаторні можливості, які зменшуються з часом. У ранньому віці ще нерізко виражені спастичні феномени, патологічні пози, не встигли розвинутися контрактури та деформації, відзначається висока реактивність рефлекторної сфери. Все це сприяє отриманню більш сприятливих результатів.
Завдання масажу: вироблення рухових навичок, які не розвиваються у хворого природним шляхом через ураження тих чи інших відділів головного мозку. Масаж використовується з метою поліпшення трофічних процесів у головному мозку, пониження рефлекторної збудливості м’язів, попередження розвитку контрактур, зменшення синкінезій, стимулювання функції паре- тичних м’язів, покращання лімфо- та кровообігу, попередження вестибулярних розладів.
Показання до призначення масажу: масаж призначається для лікування рухових розладів у хворих на дитячий церебральний параліч.
Протипоказання до призначення масажу: загальні.
План масажу: масаж прихребтових зон S5—S1 L5—L1, D12—D10 хребців для впливу на нижні кінцівки та D4~D1 С7—С3 – для впливу на верхні кінцівки, масаж спини, грудної клітки, м’язів пояса нижніх кінцівок та вільних нижніх кінцівок, м’язів пояса верхніх кінцівок та вільних верхніх кінцівок, живота.

Методика масажу.

Для зниження збудливості рухових клітин спинного мозку та впливу на трофічні процеси проводиться масаж паравертебральних зон спинномозкових сегментів у ділянці S5-S1, L5—L1, D12-D10 для впливу на нижні кінцівки та D4—D1 С7-С3 для впливу на верхні кінцівки. Виконують його від нижче- до вищерозміщених сегментів. Використовують прийоми погладжування, розтирання, розминання. У першому півріччі життя застосовують ніжно виконані прийоми погладжування та легкого розтирання. Для зміцнення, поліпшення крово¬постачання і трофіки в ослаблених м’язах спини, грудної клітки, живота у першому півріччі життя використовують поверхневі ніжні, виконані в повільному темпі прийоми погладжування, розтирання, розминання, стабільну та лабільну вібрацію, потрушування м’язів, далі масаж призначають більш диференційовано.

Особливу увагу необхідно звернути на масаж м’язів, що прикріплюються до лопатки та підлопаткової ділянки. Послаблення функції м’язів, які фіксують лопатку до хребта (ромбоподібні, задні зубчасті, підлопаткові та ін.), супроводжується спастичним станом великих грудних м’язів, що сприяє зміщенню лопатки і плечового поясуа. Правильне положення лопатки, в свою чергу, необхідне для скорочення м’язів, які забезпечують розгинання голови, що визначає тонус м’язів спини. Підвищення тонусу великого грудного м’яза може призвести до неправильного положення кінцівок, голови та сповільнення вертикалізації тіла дитини. Тому потрібно розслабити великий грудний м’яз і провести стимулюючий масаж м’язів лопатки та підлопаткової ділянки.

У хворих на ДЦП порушується функція мя’зів, що беруть участь в акті дихання (діафрагмаль- ний м’яз, великий та малий грудні, міжреброві м’язи та м’язи живота). Масаж цих м’язів про¬водять у положенні лежачи на спині. Виконують погладжування і легке розминання передньобіч- ної поверхні грудної клітки, косих м’язів живота, прямих м’язів живота. Окремо масажу підлягають великий грудний м’яз та міжреброві м’язи з метою розслаблення їх при підвищеному тонусі і для збільшення сили скорочення під час дихання. Діафрагма часто перебуває в спастичному стані. Для її розслаблення проводять точковий масаж за ходом ребрових дуг: продавлюючи м’язи передньої стінки живота, заводять пальці під краї ребер. О.Е. Штеренгерц та Н.А. Бєлая (1996) звертають увагу на позитивний вплив інтенсивного масажу трапецієподібного м’яза, на рефлек¬торну стимуляцію дихання.

На кінцівках масаж проводять чітко диференційовано. Погладжування, розтирання, розминання скорочених м’язів з проводять ніжно, плавно, в повільному темпі, ритмічно. Дещо глибший, енергійніший масаж з прийомами безперервної вібрації (ніжного рубання, поколочування) викону¬ється на розтягнутих м’язах. Суглобові поверхні і зв’язково-сухожилковий апарат масажують ніжними неглибокими циркулярними та коловими і спіралеподібними прийомами погладжування та розтирання подушечками пальців.
Перед початком масажу необхідно добитися максимального розслаблення м’язів. З цією метою використовують спеціальні положення, вправи на розслаблення і окремі види та прийоми масажу.
Для нормалізації тонусу м’язів важливе значення має розміщення окремих частин тіла зокрема та їх взаєморозміщення. У першу чергу це стосується положення голови у просторі та її положення відносно шиї, тулуба.

З метою нормалізації тонусу перед розтягуванням спазмованих м’язів можна виконати рух у бік дії напружених м’язів до кінця, тобто до повного об’єму зігнути кінцівку чи повернути голову в бік спастичної кривошиї, таким чином максимально наблизивши місця прикріплення м’язів. Потримавши скорочені м’язи в такому положенні декілька секунд і провівши легке потрушування м’язів, ніжно, без зусиль виконують максимальний рух у зворотному напрямку і фіксують його.

З масажних прийомів для розслаблення м’язів використовують валяння, потрушування, безперервну лабільну та стабільну вібрацію. Добре зарекомендувало себе використання портатив¬них електровібраторів. Високоефективним засобом зниження м’язового тонусу є погойдування дитини на м’ячі в положенні лежачи на спині, на животі, на боці в поєднанні з масажем спини, шиї, сідниць.

Ефективним методом підготовки хворого до масажу та лікування при ДЦП є точковий масаж – метод рефлекторного впливу в певних точках загального, сегментарного та локального значення. Залежно від завдань та особливостей клінічної симптоматики в підібраних точках виконують масаж гальмівного чи збудливого характеру. Його проведення вимагає спеціальної підготовки масажиста. Методика масажу і точки впливу широко висвітлені в літературі (С.А. Бортфельд, Г.Ф. Городецкая, Е.И. Рогачева. Точечннй массаж при детских церебральних параличах. – Л.: Медицина, 1979. -133 с.).

Конкретна методика масажу підбирається лікарем кожній дитині індивідуально. Вона зале¬жить від клінічних проявів захворювання, індивідуальних особливостей дитини, професійної майстерності спеціаліста з масажу. Так, в гострій та ранній стадії захворювання використовують щадні прийоми масажу (площинне поверхневе погладжування, гладіння, ніжне розтирання поду¬шечками пальців у повільному темпі, ритмічно). Надалі до вказаних прийомів додається глибоке погладжування та його допоміжні прийоми, розтирання (за винятком щипцеподібного), валяння, стискання, натискування.

О.Е. Штеренгерц, Н.А. Бєлая (1996) при спастичній геміплегії рекомендують загальний масаж з акцентом на розгиначі. При геміпаретичній формі – використовувати всі прийоми масажу, окрім вібрації. При атонічно-астенічній формі ДЦП дозволяються всі прийоми. Масаж повинен бути енергійним, глибоким. Використовують прийоми щипцеподібного розминання, рубання, поплескування, поколочування, чергуючи з погладжуванням. При гіперкінетичній формі – легкі прийоми (поверхневе погладжування, гладіння, штрихування, пиляння) для скорочених м’язів і дещо інтенсивніше – для розтягнутих м’язів. Хворим з подвійною геміпле¬гією – диференційований загальний масаж.

Ефективним є поєднання масажу з лікувальною фізкультурою, бальнеогрязелікуванням, фізіотерапевтичними процедурами, ортопедичними заходами.

Тривалість лікування 20-25 процедур. Рекомендують в один день проводити масаж ніг та спини, на другий – масаж рук, спини, грудної клітки. Живіт масажують за показаннями. При вестибулярних розладах масажують комірцеву зону. Тривалість масажу поступово збільшують від 5-7 до 15-20 хв. Повторюють курс лікування по 3-4 рази на рік. Інтервал не повинен бути більшим, ніж місяць.

Facebook Comments

Hits: 36